Травма це: Загальне поняття про травму. Механізм травми — Підручник з Захисту Вітчизни. «Основи медичних знань». 10 клас. Лелека – Травма — Вікіпедія

Лекція №5. Травм

6

Лекція № 5. Тема: Поняття про виробничий травматизм і профзахворювання.

Виробничий травматизм — явище, що характеризується сукупністю виробничих травм і нещасних випадків на виробництві.

Виробнича травма — це травма, одержана працюючим на виробництві внаслідок недотримання вимог охорони праці. (Травма, що сталася внаслідок дії виробничих чинників).

Трудове каліцтво – втрата здоров’я працівником внаслідок виробничої травми.

Нещасний випадок – непередбачений збіг обставин і умов, за яких заподіяна шкода здоров’ю або настала смерть людини.

Нещасний випадок на виробництві — раптове погіршення стану здоров’я чи настання смерті працівника під час виконування ним трудових обов’язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника.

  1. Нещасні випадки, пов’язані з працею на виробництві й у побуті.

Нещасний випадок на виробництві — це наслідок раптової дії на працівника якогось небезпечного виробничого фактора під час виконання трудових обов’язків або завдань керівника робіт.

Найчастіше виробнича травма — це результат механічного впливу при наїздах, поданих або контакті з механічний обладнанням.

Виробничі травми:

— раптові механічні (забої, переломи, рани тощо),

— фізичні (рухомі вузли машин, механізмів, інструмент, оброблюваний матеріал, ненормальні метеорологічні умови (теплові удари, опіки, обмороження), недостатня освітленість робочої зони, шум та вібрація, ураження електричним струмом, блискавкою тощо),

— хімічне (хімічні опіки, загальнотоксичні гострі отруєння тощо),

— біологічні (мікроорганізми, бактерії, віруси, рослинні та тваринні макроорганізми, напр., стихійного лиха, контакту з тваринами, комахами та іншими представниками фауни і флори),

— психофізіологічне (фізичне та нервове перевантаження організму людини),

— комбіновані та інші пошкодження людини у виробничих умовах. (ДСТУ 2293-93).

За ступенем важкості наслідків нещасні випадки поділяють на:

легкі (втрата працездатності на 1 день),

важкі (втрата працездатності більше як на 1ідень),

смертельні.

Висновок про важкість травм дають лікарі медичних установ згідно з відповідними нормативними документами.

За кількістю потерпілих нещасні випадки бувають

одиночні та групові (одночасно з двома і більше працівниками). Незалежно від важкості отриманих травм, такі нещасні випадки кваліфікують як важкі.

Наслідком нещасного випадку може бути: переведення потерпілого на легшу роботу; одужання потерпілого; встановлення потерпілому інвалідності; смерть потерпілого.

Нещасні випадки, які виникають не на виробництві, узагальнено називають, на відміну від виробничого травматизму, невиробничими. Основну частину таких травм становлять ті, що їх люди зазнають удома, у повсякденному побуті. Звичайно, під «домом» слід розуміти не тільки квартиру або кімнату, в якій ви живете. Під словом «дім» у даному випадку маються на увазі саме житло, сад, подвір’я, гараж, вулиця, комунальні заклади тощо.

Всі ці травми називають побутовим травматизмом. В Україні щорічно в побуті травмується біля 2 млн. чол., 28 тис. з них стає інвалідами.

Внаслідок ряду своїх особливостей побутовий травматизм значно меншою мірою, ніж травматизм на виробництві, піддається організованим заходам профілактики. Специфіка побуту, проведення більшої частини вільного часу вдома, у дворі, в квартирі, на присадибній ділянці, на вулиці біля будинку висувають у профілактиці побутового травматизму на перше місце особисті фактори: розуміння можливості нещасного випадку в домашній обстановці, додержання певних правил поведінки в побуті, психологічну настороженість при експлуатації побутових електричних і механічних приладів, опалювальних пристроїв тощо.

12.Алкоголізм і безпека праці.

Вживання працівниками алкоголю дуже часто є причиною нещасних випадків, у тому числі й тяжких. Навіть невеликі дози алкоголю згубно діють на центральну нервову систему. Під впливом малих доз алкоголю, які не викликають помітного сп’яніння, зменшується швидкість рухових реакцій людини, знижується працездатність, прискорюється стомлюваність. Наслідком цього є неправильна самооцінка, втрата критичного ставлення до себе і своїх вчинків, потреба в рухах, уявний приплив сил.

Якщо людина систематично вживає алкоголь, то деякий чиє вона ще може виконувати свої професійні обов’язки, але все нове сприймає і засвоює погано. Виробниче навчання, оволодіння новою технікою стають неможливими. Сповільнення рухової реакції людини під впливом алкоголю дуже істотне, якщо взяти до уваги сучасні швидкості на транспорті, при роботі з різноманітними механізмами тощо.

Десяті частки секунди, вкрадені алкоголем, стають причиною аварій, нещасних випадків. Вживання алкоголю навіть напередодні робочого дня буває причиною травм. Ще більша ймовірність травм, коли людина з’являється у стані сп’яніння на роботу.

Слід мати на увазі, що згідно з чинним законодавством, нещасний випадок, що стався на виробництві внаслідок отруєння алкоголем чи наркотичними речовинами (якщо це не пов’язано із застосуванням цих речовин у виробничому процесі), не вважається пов’язаним з виробництвом.

3.Основні причини травматизму і захворювань на виробництві.

Для успішного вирішення питань зниження виробничого травматизму і профзахворювань на підприємстві велике значення має знання причин їх виникнення, що дозволяє розробляти конкретні плани щодо запобігання нещасних випадків. Ці причини можна розділити на 2 групи: виробничо — технічні та психофізіологічні (такі, що визначаються психологією та фізіологічними особливостями працюючих).

Виробничо-технічні причини поділяють на: організаційні; технічні; санітарно-гігієнічні.

До організаційних причин відносяться: низька виробнича дисципліна; неякісне навчання безпечним методам виконання робіт і проведення інструктажів; відсутність інструкцій на робочому місці; порушення режиму праці і відпочинку працюючих; незабезпеченість необхідною технологічною до­кументацією; недостатній контроль за дотриманням норм і правил охорони праці тощо.

До технічних причин відносяться: відсутність устаткування і пристроїв на машинах, механізмах і технологічному обладнанні, що забезпечують їх безпечну роботу; незадовільний технічний стан машин, механізмів та технологічного обладнання; ,порушення технологічного процесу; низький рівень механізації та автоматизації виробничих процесів; неправильний вибір технологічних режимів; неякісне проведення технічного обслуговування та ремонту машин і механізмів.

До санітарно-гігієнічних причин відносяться::невідповідність метеорологічних умов санітарним нормам; підвищений вміст виробничого пилу, а також отруйні-речовин у повітрі; незадовільний санітарний стан виробничих і побутових приміщень; незадовільне природне та штучне освітлення тощо.

До психофізіологічних причин відносяться: незадовільний психологічний клімат у колективі; антропологічна невідповідність працюючого умовам праці; незадоволеність працею; алкогольне сп’яніння.

4.Основні заходи запобігання травматизму та захворюванням на виробництві.

Відповідно до Закону України «Про охорону праці» власник розробляє (за участю профспілок) і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища підвищення існуючого рівня охорони праці, профілактики виробничого травматизму, профзахворювань та аварій. Комплексні заходи є основою для складання розділу «Охорона праці» у колективному договорі, в якому обумовлена сума коштів з фонду охорони праці підприємства на їх виконання.

Організаційні заходи: проведення навчання та інструктажів з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки; робота щодо професійного відбору; здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці. Технічні заходи: модернізація технологічного, піднімально-транспортного обладнання, перепланування, розміщення обладнання; впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням.

Санітарно-виробничі заходи: придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працюючих від дії електромагнітних випромінювань, пилу, газів, шуму тощо; улаштування нових і реконструкція діючих вен­тиляційних систем, систем опалення, кондиціювання; реконструкція та переобладнання душових, гардеробних тощо.

Медико-профілактичні заходи: придбання молока, миючих та знешкоджуючих засобів; організація профілактичних медичних оглядів; організація лікувально-профілактичного харчування.

5.Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті.

Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних екомендацій.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

Травматизм — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Травматизм
Класифікація та зовнішні ресурси

Травмати́зм — сукупність травм, що виникають у певної групи населення за певний відрізок часу.

Однотипні ушкодження, які повторюються серед окремих груп населення, визначені поняттям травматизм. В залежно від умов та характеру ушкодження розрізняють такі види травматизму: промисловий, сільськогосподарський, побутовий, вуличний, транспортний, спортивний, військовий, дитячий.

  • Промисловий (виробничий) травматизм пов’язаний з характером виробництва, знаряддями праці і організацією методів її охорони. Ушкодження можуть бути заподіяні інструментами, машинами, оброблювальним матеріалом (металом, породою, що обвалилася, вугіллям, камінням і т. ін.), транспортом тощо. Кожна галузь промисловості характеризується порівняно однотипним видом травм. У гірничій промисловості внаслідок обвалів часто ушкоджуються кістки скелету, хребет, і відбувається здавлення м’яких тканин. На металургійних заводах можливі опіки розплавленим і розжареним металом. На залізообробних заводах трапляються травми очей дрібними скалками металу. Розрізняють професійні травми, що є насідком сукупності певних умов і чинників, пов’язаних з трудовим процесом (бурсити, міозити, тендовагініти та ін.).
  • Сільськогосподарський травматизм виникає в результаті падіння, забоїв, поранення свійськими тваринами й ушкодження сільськогосподарським реманентом (вила, граблі тощо) та сільськогосподарськими машинами (трактори, комбайни та ін.). особливістю сільськогосподарського травматизму є ускладнення травм. Угноєна земля містить анаеробну інфекцію і внаслідок забруднення ран землею може виникнути правець. Профілактичне введення протиправцевої сироватки й активна протиправцева імунізація населення різко знизили кількість цих ускладнень.
  • Побутові травми за характером поранення бувають різноманітними. Сюди належать забої при падінні з висоти під час прибирання квартири, опіки, які можуть виникати під час приготування їжі, прасування білизни і розведення вогню, а також інші ушкодження.
  • Вуличні травми пов’язані, головним чином, з вуличним транспортом. Це травми під час автомобільних, тролейбусних, трамвайних аварій, при необережному переході вулиць пішоходом, при порушенні правил руху водієм і т. ін.
  • Спортивний травматизм найчастіше є наслідком недостатньої підготовки спортсменів або недоброякісності спортивного інвентарю. Правильна організація спортивної справи запобігає спортивним травмам.
  • Дитячий травматизм залежить від неуважності батьків та низького рівня виховання дітей. Систематичне роз’яснення небезпеки вуличних і побутових травм, а також створення дитячих садків, майданчиків і продовженого дня знижують дитячий травматизм.
  • На підставі обліку і вивченні ушкоджень, характерних причин, обставин виникнення травм розробляються запобіжні заходи проти травматизму.
  • Промисловий і сільськогосподарський травматизм в нашій країні різко зменшився у зв’язку із суворим дотриманням правил охорони праці і проведенням заходів їх профілактики (правил організації техніки безпеки, правил індивідуального захисту, спецодяг, відповідна сигналізація, чіткість роботи механізмів, відсутність захаращеності і скупченості, а також висока кваліфікація робітників регламентована відпустка, санітарно-освітня робота тощо).
  • Зниження вуличного травматизму досягається шляхом регулювання вуличного руху, очищення вулиць від снігу і льоду, посипання тротуарів піском тощо.
  • Побутовий травматизм з року в рік, що пов’язано з поліпшенням побутових умов, підвищення культурного рівня населення.
  • Профілактика дитячого травматизму здійснюється комплексними заходами медичних і народно-освітніх закладів. Велику роль у цьому питанні відіграє сучасне планування будівництва, яке передбачає організацію дитячих закладів, майданчиків, садків тощо Плановість в організації відпочинку і навчання дітей з продовженим днем значно знижують дитячий травматизм.

Найбільший рівень травматизму має місце у чоловіків у віці 20—49 років, а у жінок — 30—59 років. При цьому у всіх вікових групах чоловіків цей показник вище, ніж у жінок.

Невиробничі травми[ред. | ред. код]

  • побутові,
  • вуличні,
  • дорожно-транспортні,
  • спортивні,
  • шкільні,
  • дитячі та інші

Виробничі травми[ред. | ред. код]

Виробнича травма — травма, одержана працівником на виробництві і викликана порушенням правил техніки безпеки.

Політравма — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Політравма — сукупність травм, які характеризується значними змінами структури та функції органів і систем органів. Крім механічних пошкоджень, на стан постраждалого може мати вплив ряд інфекційних ускладнень. Політравми відрізняються особливою важкістю клінічних проявів, що супроводжуються розладом життєво важливих функцій організму, складністю діагностики та лікування, великим процентом інвалідності і високою летальністю. Подібні пошкодження часто супроводжуються травматичним шоком, великою крововтратою, розладом кровообігу і дихання, інколи термiнальним станом. При полiтравмі перебіг травматичної хвороби особливо важкий, а характер домінуючого пошкодження може змінюватися.

Термін «полiтравма» є збірним поняттям, що включає такі види пошкоджень: множинні, поєднані і комбіновані.
До множинних механічних травм відносять пошкодження двох і більш внутрішніх органів в одній порожнині (поранення тонкої і товстої кишок, розрив печінки і селезінки, пошкодження обох нирок), травми в межах двох і більш анатомо-функціональних утворень опорно-рухової системи (перелом стегна, перелом обох п’яткових кісток).
Поєднана травма — пошкодження внутрішніх органів в різних порожнинах (травма легені і печінки, струс головного мозку і травма нирки), або пошкодження внутрішніх органів і опорно-рухового апарату (пошкодження органів грудної порожнини і перелом кісток кінцівок, черепно-мозкова травма, пошкодження тазових кісток та ін.).
Комбінована травма — ця одночасна дія на потерпілого двох і більш факторів: перелом і опік стегна; гостра променева хвороба і перелом хребта. Іншими словами, механічні травми можуть входити до складу комбінованих пошкоджень як один із складових компонентів.

Політравма перш за все характеризується пошкодженням опорно-рухової системи. За даними деяких авторів вона переважає у молодих людей (53 %, переважно чоловіки) віком 14-45 років. Основною причиною травмування є дорожні аварії — 80,6 %.

При політравмі множинні ушкодження опорно-рухової системи уражають нижні кінцівки у 49,4 % випадках, верхні — у 33,2 %, таз — у 14,1 %. Крім цих травм 75 % пацієнтів мають супутні пошкодження: голова і мозок — у 92,2 %, грудна клітка — у 31,5 %, живіт — у 21,3 %.

При лікуванні хворих із політравмою найважливішими принципами є запобігання смерті пацієнта від шоку і крововтрати та запобігання ускладненням у ранньому періоді від поліорганної недостатності та сепсису.

Бригада лікарів, що прибуває до постраждалого визначає діагноз і проводить лікувальні маніпуляції у гострому періоді травми — ресусцитація, зупиняє кровотечу, тимчасово іммобілізує переломи. При хірургічному втручанні здійснюються на пріоритетній основі: зупинка кровотечі, дренування плевральної порожнини, декомпресія головного мозку.

Культурна травма — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Культурна травма — значущі соціальні зміни, що характеризуються зміною умов життя. До загального обігу поняття культурна травма долучив Пйотр Штомпка.

Динаміка культурної травми[ред. | ред. код]

Зміни, що передують культурній травмі пов’язані з травматичними подіями, мають наступні ознаки:

  1. є неочікуваними та швидкими;
  2. є глибокими і радикальними;
  3. сприймаються як подія зовнішньої дії, непідвладна нашому впливу,
  4. вони сприймаються як щось відразливе, таке, що руйнує звичне життя.

Культурна травма — це процес, що постійно розгортається і у своїй динаміці проходить декілька етапів.

Серед них можна виділити наступні:

  1. середовище виникнення травми або культурне минуле;
  2. власне травматична подія чи ситуація — стан напруження, пов’язаний з конкретною соціальною зміною; це порушує звичний спосіб життя, моделі поведінки та мислення;
  3. способи визначення, інтерпретації травматичних подій;
  4. травматичні симптоми, що проявляються на біологічному, демографічному рівні колективності, на рівні соціальної структури і культури;
  5. посттравматична адаптація;
  6. подолання травми.

Приклади культурних травм[ред. | ред. код]

Прикладами культурної травми можуть слугувати: війна, Голодомор, переселення, громадянські протистояння, Чорнобильська катастрофа і т. д. Культурна травма відрізняється від індивідуальної травми тим, що впливає на значну кількість населення (окрему його групу або ж ціле суспільство).

Більше того, якщо говорити про Голодомор, то він відбувався серед інших явищ, які теж за всіма ознаками відповідають поняттю «культурна травма». До них можемо віднести колективізацію та розкуркулення як її вагомий елемент. Травми такого масштабу залишають своє відображення і в так званій пам’яті поколінь (коли певні моделі поведінки для яких більше немає об’єктивних підстав проявляються в наступних поколіннях). Адаптація після культурної травми триває як правило до трьох поколінь, до того ж вона назавжди й безповоротно змінює масову культурну ідентичність.

З аналізом культурної травми часто виникає низка проблем. З одного боку, маємо багато фактографічного матеріалу. З іншого, травматична подія досить часто недоступна для пам’яті або репрезентується нею у дещо викривленому вигляді. Оскільки, подати об’єктивну картину не можуть безпосередні учасники подій, то відповідно викривлені уявлення переходять і у пам’ять поколінь. При аналізі культурної травми використовують звертання до таких дефініцій як національна травма або вдаються до психоаналітичних підходів Фройда. Саме в контексті останнього підходу розглядаються ситуації заміщення або витіснення спогадів у недоступну площину, виникає так званий посттравматичний синдром, при якому жертва просто не в змозі відтворювати інформацію зі спогадів. У такому разі апелюють до поняття пошкоджена ідентичність.

Штомпка зазначає, що культурна травма проявляється у трьох сферах:

  • демографічна
  • культурна
  • зміна звичаїв, традицій, характеру масових комунікацій, мовні новації;
  • соціальна;
  • зміна звичних соціальних відносин
  • Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
  • Штомпка П. Социальное изменение как травма // Социс. 2001. № 1. С. 6-17.
  • Штомпка П. Культурная травма в посткоммунистическом обществе (статья вторая) // Социс. 2001. № 2. С. 3-12.

Електротравма — Вікіпедія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.


Електротра́вма — травма, що виникає при доторканні неізольованих електродротів, увімкнених у мережу, або при ураженні блискавкою, внаслідок чого в організмі людини відбуваються тяжкі місцеві та загальні зміни, які часто та швидко закінчуються смертю.

Проблема електричної травми, за винятком уражень блискавкою, стала актуальною порівняно недавно. На сьогодні постійне збільшення кількості джерел електроенергії, пов’язане з розвитком науково-технічного прогресу, безумовно, підвищує рівень комфортності життя, але в той же час обумовлює стабільність частоти виникнення електротравм і електроопіків. Розрізняють ураження технічною і атмосферною електрикою. Не вивчені дуже рідко фіксовані ураження електричними розрядами, що продуковані спеціальними органами деяких видів морських тварин. Ураження технічною електрикою майже завжди відбувається при безпосередньому контакті з провідником електричного струму. Рідко людина може бути уражена електричним струмом високої напруги без дотику до провідника, через дуговий контакт на близькій відстані від провідника.

Класифікація електротравм за важкістю:

  • I ступінь — часткові судоми;
  • II ступінь — загальна судома, що не спричиняє за собою стан прострації після відключення струму;
  • III ступінь — тяжка прострація і неможливість деякий час рухатися і після відключення струму, з втратою свідомості або без неї;
  • IV ступінь — миттєва смерть або смерть з попередньою прострацією.

Існує і така класифікація:

  1. легка електротравма — судомне скорочення м’язів без втрати свідомості;
  2. електротравма середньої важкості — судомне скорочення м’язів і втрата свідомості, ЕКГ в нормі;
  3. тяжка електротравма — втрата свідомості і порушення серцевої і дихальної діяльності;
  4. украй тяжка електротравма — клінічна смерть.

Хворий миттєво втрачає свідомість, відмічається судомне скорочення м’язів, зупинка дихання, різкий розлад серцевої діяльності.

Якщо ураження не призвело до моментальної загибелі та через деякий час свідомість постраждалого відновилася, то в нього визначається головний біль, сонливість, загальна слабкість, млявість, пронос. Місцево відмічаються сліди опіку у вигляді жовтувато-бурих плям та смуг.

Електричні травми являють собою чітко виражені місцеві пошкодження тканин організму, викликані впливом електричного струму або електричної дуги. Зазвичай це ураження шкіри, рідше — інших м’яких тканин, а також зв’язок і кісток. У більшості випадків електротравми виліковуються і працездатність потерпілого відновлюється повністю або частково. В окремих випадках, зазвичай при тяжких опіках, травми можуть призвести до загибелі людини.

Розрізняють такі електричні травми: електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електроофтальмія.

Невідкладна допомога[ред. | ред. код]

У першу чергу, якщо потерпілий перебуває під дією електричного струму, вказаний вплив необхідно припинити. Коли є можливість, необхідно розімкнути електричний ланцюг за допомогою переривника ланцюга або вимикача, або висмикнути вилку з штепсельної розетки. Якщо це з якоїсь причини зробити неможливо, треба віддалити джерело струму від потерпілого, використовуючи ізолюючі предмети, наприклад, суху дерев’яну палицю, одяг, мотузок, шкіряні або гумові рукавички та ін. Після звільнення постраждалого від дії струму приступають до надання першої допомоги.

Перша допомога: необхідно швидко відімкнути струм та негайно розпочати штучне дихання, яке слід проводити упродовж тривалого часу (декілька хвилин), до повного відновлення самостійних та глибоких дихальних рухів грудної клітки.

. Постраждалого на тривалий час госпіталізуюють і проводять симптоматичне лікування.

Спортивная травма — Википедия

Материал из Википедии — свободной энциклопедии

Травма в спортивной медицине (психологии) — это состояние, при котором спортсмен теряет возможность заниматься спортом также полноценно, как и до получения физического повреждения[1][2]. Эта трактовка спортивной травмы является наиболее современной с точки зрения психологии спорта. Однако в тематической литературе встречается множество определений понятия, при этом отсутствует полностью конвенциальная трактовка. Если в медицине травмой считается любое, даже легчайшее нарушение целости и функций тканей организма в результате внешнего воздействия[3], то в спорте незначительная царапина и т.д. не считается спортивной травмой, т.к. не мешает заниматься спортом.

Встречаются крайне размытые трактовки: «значительное негативное событие, повлекшее за собой изменения в жизни»[4]; «травмирующее событие, которое влечёт физические и психологические последствия»[5].

Некоторые специалисты определяют спортивную травму как получение физического повреждения, которое приводит к необходимости реабилитации[6]. В такой трактовке очень лёгкие травмы в медицинском понимании исключаются из травм в спортивном аспекте, такие как незначительные царапины, ссадины, гематомы и т.п.

Однако не все повреждения требуют реабилитации, и существует понимание спортивной травмы как состояния, при котором спортсмен вынужден временно отказаться от занятий спортом. При этом травма считается лёгкой, если пропуск тренировок ограничивается неделей, средней — если пауза составляет до трёх недель, и тяжёлой — если более[7].

Распространена иная типология тяжести спортивных травм Блеквела и Маккулага, при которой травмы делятся на три вида[8]:

  • лёгкая — может потребоваться медицинская помощь, но возможность занятий не влияет;
  • средняя — требуются изменения в тренировках с учётом травмы;
  • тяжёлая — требуется перерыв в занятиях спортом и соревнованиях.

При профессиональном занятии физическими видами спорта получение травм неизбежно, но при этом они мешают как тренировкам, так и соревнованиям, что снижает вероятность высоких достижений спортсменов[9]. Поэтому многие спортсмены прекращают занятия спортом всего лишь в 17-18 лет, причём главная причина (для мужчин) — болезни вследствие методологически некорректных тренировок и, соответственно, полученных травм[10].

Для учёта и анализа причин получения спортивных травм в отечественной спортивной медицине использовались следующие факторы[11]:

  • недостатки организации занятий и соревнований;
  • методологические недостатки проведения занятий и соревнований;
  • проблемы с состоянием инвентаря, формы спортсмена, мест проведения тренировок;
  • недостатки медицинского контроля;
  • нарушения указаний тренера.

Современный подход выделяет большее количество факторов риска с  разделением их на внешние и внутренние[12].

Внешние факторы:

  • несоответствие места соревнований соответствующим требованиям;
  • климатические факторы при проведении тренировок или соревнований;
  • недостаточная акклиматизация спортсменов при переезде;
  • психологическое переутомление и т.п.;
  • недостаток восстановительных мероприятий между тренировками и соревнованиями;
  • неквалифицированное судейство.

Внутренние факторы:

  • недостаточная проработка техники;
  • физиологические особенности: возраст, рост, вес, пол, соматический тип спортсмена и т.п.;
  • наличие заболеваний, в том числе — незалеченных травм;
  • увеличение нагрузки без учёта адаптации;
  • несоблюдение режима питания;
  • использование фармакологических средств без консультации со спортивным врачом;
  • психологическая перегрузка.

Также риск получения спортивной травмы повышается вследствие коммерциализации спорта, когда тренеры дают рекомендации не обращать внимания на «несерьезные» травмы, продолжая тренировки и соревнования даже при наличии травм, в т.ч. при наличии болевого синдрома, использовать обезболивающие как стандартный метод, стремиться к победе, невзирая ни на какие факторы[13].

  1. Леонов С.В. Переживание спортивной травмы // Национальный психологический журнал. — 2012. — №2. — С.136-143.
  2. Pargman D. Psychological Bases of Sport Injuries. — Morgantown, WV: Fitness Information Techology, 2007. — 381 P.
  3. ↑ Малая медицинская энциклопедия. Т.6. — М.: Медицина, 1996. —  544 С.
  4. Gould D., Udry E., Bridges D., Beck L. Down but not out: Athlete responses to season-ending injuries // Journal of Sport and Exercise Psychology. — 1997. — Vol. 19. — P. 224-248.
  5. Quinn A.M., Fallon B.J. The changes in psychological characteristics and reactions of elite athletes from injury onset until full recovery // Journal of Applied Sport Psychology. — 1999. — Vol.11. — P. 210-229.
  6. Brewer B.W., Avondoglio J.B., Cornelius A.E. et al.  Construct validity and Interrater agreement of the Sport Injury Rehabilitation Adherence Scale // Journal of Sport Rehabilitation. — 2002. — Vol.11. — P. 170-178.
  7. Petrie T.A., Falkstein D.L. Methodological, measurement, and statistical issues in research on sport injury prediction // Journal of applied sport psychology. — 1998. — Vol.10. — Р. 26-45.
  8. Blackwell B., McCullagh P. The relationship of athletic injury to life stress, competitive anxiety and coping resources // Athletic Training. — 1990. — Vol. 25. — P. 23-27.
  9. Коваленко Ю.А. Проблемы травматологии в современном спорте // Теория и практика физической культуры. — 2006. — № 5. — С. 22-29.
  10. Пилипко В. Ф., Овсеенко В. В., Семеняга К. В. К вопросу о мотивации и психологической подготовке при занятиях силовыми видами спорта и единоборствами // Педагогика, психология и медико-биологические проблемы физического воспитания и спорта. — 2007. — №3. — С.99-102.
  11. Миронова З.С., Хейфец Л.З. Профилактика и лечение спортивных травм — М.: Медицина, 1965. — 157 С.
  12. Еганов В.А., Галкин П.Ю. Факторы риска спортивного травматизма в ударных видах единоборств // Успехи современного естествознания. — 2010. — № 10. — С. 106-109.
  13. Coakley J.J. Socialization through sports / The child and adolescent athlete. — Oxford, England: Blackwell Science, 1996. — P. 353-363.

Отправить ответ

avatar
  Подписаться  
Уведомление о